Стихи Натальи Советной в переводе на украинский язык

Подробности

Категория: Наталья Советная

Дата публикации

Автор: Kefeli

Просмотров: 2190

СТИХИИ Наталья Советная

Застывшим солнцем в капельках смолы
Волна морская, берег окропляя,
Явила связь стихий с небесным краем
Застывшим солнцем в капельках смолы!

В янтарный одуванчиковый май
Весна, цветущим светом озаряя,
Плеснула нам Божественного Рая:
Янтарный одуванчиковый май…

В медово-яблочный созревший Спас,
Плоды земные в храме освящая,
Омыла благостью вода святая
Медово-яблочный созревший Спас.

Лампадка осени – светильник-лес,
Огнём купинным землю согревая,
Рассыпал листья – радость даровая! –
Лампадка осени – светильник-лес.

Надеждой тёплой в искорках снегов
Крещенский день, просторы осеняя,
Благословил союз зимы и мая –
Надеждой тёплой в искорках снегов.

Воскресшим Солнцем в пламени сердец
Любовь людская, мир от зла спасая,
Связала Край земной да с Небокраем
Воскресшим Солнцем в пламени сердец!

СТИХІЇ перевод Ольги С.

Краплинами живиці сонця жар
Застиг, омитий хвилею морською...
Зв’язав стихії із височиною
Краплинами живиці сонця жар.

У травень, бурштиновий від кульбаб,
Весна, осяяна рікою світловою,
Плеснула трохи Божого Покою:
Знов травень бурштиновий від кульбаб...

У яблучно-медовий стиглий Спас
Плоди, налиті радістю земною,
Вода омиє милістю святою
У яблучно-медовий стиглий Спас

Осінніх днів лампада світла, ліс,
Зігріє землю даллю вогневою,
Розсипле листя – радістю простою! –
Осінніх днів лампада світла, ліс.

Тепло надії у Хрещенський день
Леліткою блискоче сніговою,
Крилом травневим промайне зимою
Тепло надії у Хрещенський день

Воскресне Сонце полум’ям сердець,
Врятує світ Любовію людською,
Що зв’яже Світ земний з Височиною...
Воскресне Сонце полум’ям сердець!

ПО КРУГУ Наталья Советная

Встречи, прощания, долгий гудок –
Крутятся, крутятся времени стрелки,
И светофора сигнальный глазок
Светит огнём из железной горелки.

Катят колёса - успеть бы догнать
Завтрашний день! –
Ускользает вчерашний...
А за окошком смеётся опять
День настоящий.
И миг бесшабашный!

ПО КОЛУ перевод Ольги С.

Зустріч, прощання, та довгий гудок –
Стрілки відлічують час безупинно,
І світлофорів – залізних зірок –
Око вогняне висвічує днини.

Котять колеса – та хто дожене
Завтрашній день! –
І вчорашній полинув...
А за віконцем знов кличе мене
Сміх сьогодення...
Свавільна хвилина!
АПРЕЛЬ Наталья Советная

Торопится апрель-калейдоскоп,
Мелькают вешних дней узоры:
То небо бычится, нахмурив лоб,
То солнышко глядит с укором.

В лесу листвы опавшей – прелый тлен,
Над ним – цветы Креста Петрова…
О, это чудо вечных перемен!
Ах, время… – всех надежд основа!
КВІТЕНЬ перевод Ольги Сафроновой

Як поспішає квітень-весновій -
Дні миготять калейдоскопом:
То небо хмарно супиться з-під вій,
То сонечко кидає оком.

Торішнім листям полонений ліс
У свічечках Хреста Петрова...
Чарівне диво вічних змін приніс
Квітневий час... – усіх надій основа!

ЗЕМЛЯ Наталья Советная

Земля, ты плоти каждой продолженье,
Приют и сущим, и достигшим тленья –
Кто в злобе жил иль жил любя…
От гор до дна даришь себя!
Ты вся сама – миры и поколенья,
Пространство, время, притяженье.
Ты – тайна тайн. Источник. Прах. –
Хоть шар земной, хоть горсть в руках.
И, коли брошено зерно,
Твоим теплом взойдёт оно.

ЗЕМЛЯ перевод Ольги С.

Ти, Земле, плоті кожної тривання,
Життя притулок, і рубіж «останній» -
Хоч люто, хоч з любов’ю жив…
Себе від гір до дна морів
Даруєш ти... Світи і покоління...
Без краю простір, час, тяжіння...
Ти – Джерело. Ти - Таїна. Ти - Прах. –
Хоч Куля ти Земна... Хоч жменя у руках.
І, якщо приймеш ти зерно,
Твоїм теплом зросте воно.


*** Наталья Советная
Дубы и сосны в три обхвата
С обрыва к тучной осоке
Устало опустили лапы, –
Змеились корни на песке…

Туманом утренним объята,
Бегу босая, налегке,
По ним корявым, как по трапу
К моей таинственной реке.

Сюда, средь вековых деревьев
Путь отыскав, лучится свет.
За ним ныряю, сбросив тени
И росный оставляя след.

Вдоль берегов крутых, суровых
Плыву, плыву – в сиянье дня!
И смотрит счастия подковой
Младенец-месяц на меня.


*** перевод Ольги С.
Дуби та сосни в три обхвати
Із кручі вниз до осоки
Утомлено схилили лапи, –
Вп’ялися корені в піски…

Сповита ранішнім серпанком,
Збігаю, боса, залюбки,
По ним, корявим, як по трапу,
До таємничої ріки.

Отут, серед дерев прадавніх,
Ллють світло промені з-за віт.
І я пірнаю без вагання,
Лиш росний залишаю слід.

Вздовж берегів крутих, високих
Пливу... І дивиться здаля
Підковка щастя - світлоокий
У небі місяць-немовля.


*** Наталья Советная
Дорога. Поле. Лес чернеет хвойный.
Болота зыбь отпугивает взгляд.
А за ручьём сияет многоствольный
И льётся мне навстречу светопад:

Как струи молока, тела берёзок –
Воздушность, легкость, белизны восторг!
И мало, мало слов мне бойкой прозы,
И не уместен здесь «возможный торг».

Я рифму поищу стволам лучистым,
Остановлю дорогу-круговерть:
- Замри же на крутых путях петлистых:
Без красоты душа не может петь!


*** перевод Ольги С.
Дорога. Поле. Ліс чорніє хвойний.
Хитке болото та осичок ряд...
А за струмком - неначе град престольний!
Назустріч ллється світлий водоспад:

Берізки - наче струмені молочні,
Струнка та невагома білина!
Замало в прози слів... Усі неточні,
І не доречні торг або ціна.

Вдягну у рими промені біляві,
Вплету у вірш, як смужку до коси:
- Завмри, дорого, круговерть петлява,
Дай заспівати серцю від краси!

НОЧЬ ПРОЙДЁТ Наталья Советная

Над камышами чаек гвалт –
Они кричат, кружат и вниз
Камнями острыми летят
На журавля, что в пене брызг,
Отпор давая, бьёт крылом –
Уже который час подряд!

Но чайки – словно сатана!
Враждебным стал озёрный дом.
Вода родимая – черна.
Смешавшись с илом и песком,
Прочь гонит журавля волна.

Сквозь птичий град взлетел он ввысь,
И светел был его полёт…
Взывали ивы: - Возвратись!
Шептали травы: - Ночь пройдёт!

НІЧ МИНЕ перевод Ольги С.

Над очеретом чайок гам –
Кружляють з криком, і, здаля,
Подібно гострим камінцям,
Летять униз на журавля,
Що, в піні бризок, б’є крилом –
Багато вже годин підряд!

Не вгамувати чайок лють!
Не заспокоїти содом.
Озерні води – чорна муть,
Змішались с мулом та піском,
Геть хвилі журавля женуть.

Він полетів крізь галас ввись,
У небо тихе та ясне...
Благали верби: - Повернись!
Плив шерех трав: - Ця ніч мине!

НЕ СЛУЧАЕТСЯ ТАК Наталья Советная

Не случается так, не бывает –
С дубом рядом берёзке не вырасти:
У корней его хлебного пая
Тщетно будет просить, словно милости.

Станет, бедная, мучиться жаждой,
Побледнеют листочки холодные,
И завянет, засохнет однажды –
Нелюбимая, неугодная…

І НІКОЛИ ТОГО НЕ БУВАЄ перевод Ольги С. 

І ніколи того не буває –
Поруч з дубом берізці не вирости:
В коренів його хлібного паю
Марно буде просити, як милості.

Стане, бідна, від спраги вмирати,
Збліднуть немічно висохлі листики,
Довга мука повільної страти –
Небажаною горе микати...

*** Наталья Советная
Спешу на речной пароходик,
Бегу от забот, суеты
По шатким трепещущим сходням,
Разинувшим трещины-рты.

Влетаю на борт, как на волю
Из душного плена тревог,
Оставив костюмы и роли
И «трубки» призывный звонок.

На мне сарафан невесомый
И пляжная сумка в руке…
Да правда ли это? Не сон ли?

…Босые следы на песке,
И речка, как бабка-ведунья,
Святой окропляет водой,
Врачуя мне тело и думы
Журчащей молитвой простой…


*** перевод Ольги С.
Агов, річковий пароплавчик!
Втечу від турбот, марноти.
Східці піді мною тремтячі
Розкрили шпаринок роти...

Злітаю на борт, як на волю
З важкого полону тривог.
Лишаю костюми та ролі,
І «трубки» закличний дзвінок.

Легкий сарафан... та торбинка
Для пляжу – не тягне руку…
Чи все це насправді?

Стежинка...
…І босі сліди на піску.
І річка, як бабка-ведунка,
Нашіптує сни запашні,
І тіло лікує, і думку,
Дзюрчить молитовно мені…

ЗЕРКАЛО Наталья Советная

Мне как-то сон приснился странный:
Как будто в зеркало смотрю большое
И вижу не себя – лицо чужое!
Вгляделась: шутка ли, обман ли?

На сходство даже нет намёка!
Мой белый волос почернел до смоли,
И кожа, губы чьей-то злою волей –
Черны! Я чуть жива от шока:

Черты славянские пропали!
Скорей умыться! Снять скорей личину!
Как жить с таким лицом? И в чём причина?
Вот люди – к ним я!
– Не узнали…

Проснулась. И разгадка вскоре.
Зловещий сон мой оказался вещим:
Кривые зеркала – тартАра вещи,
А грязь… Так разве это горе?

ДЗЕРКАЛО перевод Ольги С.

І сон мені наснився дивний:
Дивлюсь наче у дзеркало велике...
Не себе бачу там – чуже обличчя!
То жарт? Чи я у чомусь винна?

На схожість натяку немає!
Волосся смоляне... було ж то - біле,
І шкіра темна, губи погрубіли...
Чиясь зла воля намовляє?

Слов’янських рис нема - пропали!
Умитися! Убрати ту личину!
Біда...У чому, головне, причина?
«Гей, люди!...» – де там...
Не впізнали…

А вранці і відгадка скора:
Зловісний сон мій вельми був доречним.
У дзеркалах кривих – тартАру речі,
А от грязюка… Та хіба ж то горе?

ГОРЕ Наталья Советная

Из глаз Алёшиных слезинки
Катились, и шептали губы:
-Мне булку с маком в серединке
Купить хотела мама Люба…

Успел хлебнуть мальчишка горя,
Да с чёрcтвым хлебушком вприкуску,
И пряча голод в детском взоре,
Он маму теребил за блузку:

-Ну, хватит пить! Хочу я кушать…
Пойдём домой, уже стемнело,
Родная, мамочка, послушай!-
В глаза смотрел он ей несмело.

Но женщина толкнула сына
И на последние копейки
Купила водки в магазине,
Чтоб выпить здесь же, на скамейке…

Из глаз Алёшиных слезинки
Катились, и шептали губы:
-Мне булку с маком в серединке
Теперь не купит мама Люба…

ГОРЕ перевод Ольги С.

Сльозинки наче горошинки
З очей Альошиних збігали...
«Ось, булку з маком тобі, синку!...» -
Матуся Люба обіцяла.

Хлопчина встиг зазнати лиха,
Із черствим хлібцем уприкуску.
Голодний, стомлений, він стиха
Все смикав материну блузку:

- Підемо, мамо, вже стемніло.
Я їсти хочу! Годі пити! -
У очі заглядав тремтливо...
Та жінка глянула сердито,

А потім - відштовхнула сина,
Зібрала гроші до копійки,
І знов пішла до магазину
Купити клятої горілки.

Ворушаться нечутно губи,
Шепоче болісно дитина:
- Ти обіцяла, мама Люба...
І котять сльози-горошини.

ТЫ ВЫШЕЛ ИЗ КУПЕ… Наталья Советная

Везёт нас поезд далеко и долго,
Ты оплатил билеты и бумажник спрятал,
И вышел из купе, а я одна…
С детьми…
Сынок уснул на верхней полке,
А за окном – мосты над бездной, тропки, хаты,
И в звёздном небе ворожит луна…

Косички на ночь расплетает дочка,
И на плечах волной играют, плещут пряди…
Ты говорил, что очень любишь нас,
И вышел из купе лишь за глоточком,
Не сухо-жажду утолить – привычки ради.
Вернуться обещал…
В который раз!

С немым вопросом смотрит проводница,
Я улыбаюсь криво: он придёт!
Нет… кофе,
Горячий чай не нужен нам сейчас.
Я поищу его…
Как износиться
Успели туфли, как роняют горько вздохи!..
А радио разносит бодрый джаз.

Бреду по шатким узким коридорам,
По дымным тамбурам, грохочущим «гармошкам»,
Уже последний кончился вагон.
Но есть ещё владенья в нашем «скором»
У машиниста. Приоткрыта дверь немножко:
Накрытый стол. И мужики. И он.

Врываюсь, опрокидываю зелье!
Хозяйский взгляд внезапно – смотрит исподлобья...
Копыта…хвост… – так пиром правит бес!
Запрячь тебя, живого еле-еле,
Здесь приготовились рогатые в оглобли...
Бежать скорей бы нам из этих мест!

Бежать! И спрятаться!
Опять спасаю…
Опять тебя веду домой из тьмы зловещей,
Прошу защиты у святых икон…
Ты выбрал этот поезд и вагон.
Вновь вышел из купе, а я одна.
И в звёздном небе ворожит луна…

ТИ ВИЙШОВ ІЗ КУПЕ… перевод Ольги С.

Ось, поїзд нас везе... далеко... довго,
Сплативши за квитки, вже гроші заховав ти
І вийшов із купе, а я одна…
Із дітьми…
Син заснув на верхній полці,
А за вікном – річки, мости, стежинки, хати,
У небі місяць сяє як мана…

Ось кіски на ніч розплітає донька,
По плечиках пливуть легкі блискучі хвильки...
Ти знов казав, що дуже любиш нас,
А вийшов - за одним лише ковточком,
І то не спрага, ні... то - так, заради звички,
Повернешся, невдовзі…
В котрий раз!

В очах у провідниці - запитання,
Всміхаюсь криво: він ось-ось...
- То, може, чаю?
- Даруйте, нам не треба. Кофе – теж.
Піду шукати…
Болісно зітхають
Старенькі туфлі – котрий рік уже тягаю!..
І джаз лунає... з радіомереж.

Хиткі, вузькі минаю коридори,
Крізь димні тамбури, «гармошки» грюкотливі -
Останній вже вагон... Тебе нема.
Та є ще машиністова «комора».
Он, бачу світло. Двері трохи відчинила:
Ти. За столом. То йшла я недарма.

Вдираюся, перекидаю зілля!
Хазяйський погляд раптом – дивиться спідлоба...
Копита…хвіст… – то бенкетує біс!
Впрягти тебе (о, відчай від безсилля!)
Приготувався вже рогатий у голоблі...
Скоріше би нам - геть з цих клятих місць!

Сховатися!
За разом раз рятую…
Тягну додому, виводжу з пітьми лихої,
Прохаю захисту в святих ікон…
Ти вибрав сам цей поїзд і вагон.
І знов пішов з купе, а я одна,
У сяйві місяця... біля вікна…

МОДА Наталья Советная

Я из пьющих.
Я сильно пью…
В. Брюховецкий

Поэты нынче взяли моду
Писать о пьянстве,
О своём.
И за него (чертям в угоду!)
Винить весь мир.
Лишь ни при чём,
Конечно, сами,
Коль днями напролёт, бывает,
Талант усердно пропивают!

МОДА перевод Ольги С.

Я из пьющих.
Я сильно пью…
В. Брюховецкий

Поети нині взяли моду
Своїм пияцтвом
бравувати
(Чортам неначе на догоду!) -
А світ, звичайно ж, винуватий.
Самі ж і ні при чому!
Хоч, буває,
Талант завзято днями пропивають!

ТАЛАНТ Наталья Советная

Совсем иссохший ком земли
В кашпо цветочном –
Забыли, бросили, сожгли
Немой росточек.

Корнями влагу ищет он,
Изнемогая,
А во дворе капели звон
И жизнь другая.

Ему бы каплю той воды,
Весны немножко,
Тогда бы он раскрыл цветы,
Цвело б окошко!

ТАЛАНТ перевод Ольги С.

Як висохла оця земля
В кашпо для квітів...
А там - рослинка-немовля,
Забута... вбита...

Коріннячко з останніх сил
Води шукає...
Надворі ж – крапель переспів,
Весна без краю!

Живої паростку води
Хоча б на донці -
Які би квіти розцвіли
Назустріч сонцю!

ПЛАНЕТА Наталья Советная

Не спорю, планета живая.
В ней трепетно сердце стучит.
Совсем не до сна ей бывает:
Тревожиться мало ль причин?

Веками вращаясь, вращаясь,
Сжимает пространство и час.
Вот, кажется, ось закачалась –
Конец мирозданью сейчас!

И холод, и жар-лихорадка,
И рвётся земная кора…
Устала от боли порядком,
А много ли знала добра?

ПЛАНЕТА перевод Ольги С.

Планета – жива. Безупинно
Серцевий відстукує ритм.
Очей не зімкне й на хвилину
Тривогами давніх гонитв.

Віками своїм обертанням
Стискає і простір і час.
Ось, начебто, вісі хитання –
Розтрощить і всесвіт і нас!

То холод, то жар лихоманки...
Земна розітнеться кора
Із болісним скриком підранка...
Чи ж знала хоч трохи добра?


*** Наталья Советная
Плыву в ладошках клёнов
По водам октября,
Качает ветер сонный
В судёнышке меня.

То борт кренится вправо,
То левый волны пьёт,
То снова прямо – браво!
На вёсла жму – вперёд!

Плыву в ладошках клёнов
По водам октября
К тем берегам зелёным,
Где ждут ещё меня.


*** перевод Ольги С.
У кленів на долонях,
Серед жовтневих хвиль,
Гойдає вітер сонний
Хиткий кораблик мій.

То хилить борт направо,
То лівим хвилі п’є,
То знову прямо – браво!
Іще і весла є!

У кленів на долонях,
Серед жовтневих хвиль
Пливу... Бо жде безсонно
Зелений берег мій.


*** Наталья Советная
Ухватившись за луч уходящего лета,
К небу тянется чины последыш-росток,
И в его хрупком теле невидимо где-то,
Зреет смысл бытия и начала – итог…


*** перевод Ольги С.

Ухопивши за промінь минаюче літо,
Тягне шийку до неба росток-маленя...
І у ньому, ламкому, живе непомітно
І початок і підсумок кожного дня.


НЕУЖЕЛИ ЗИМА? Наталья Советная

Неужели зима? Да неужто – снега?
Словно сон… Так не хочется верить!
И ещё не сдаётся морозу река –
Полноводна, как в дерзком апреле.

Бело-ярый декабрь обнимает её,
Ворожит над строптивицей-девой.
Только сплыло водою заклятье его,
Смыло чары журчащим напевом!

Даже если – зима, и засыплют снега
Все просторы от края до края –
Под тяжёлыми льдами – живая река
И бурлива, как кровь молодая!


ТА ХІБА ВЖЕ ЗИМА? перевод Ольги С.

Та хіба вже зима? І насправді – сніги?
Наче сон… Хоч цілком імовірно!
Ще не скута морозом поверхня ріки –
Повновода, неначе у квітні.

Стиха грудень-відун обіймає її,
Навіває нескореній чари...
Та спливають водою закляття пусті,
Ворожив він дарма, біло-ярий!

Навіть якщо зима щедро сипле сніги
По просторах від краю до краю –
Під навалою криги - живої ріки
Непідкорені струни співають!


ВОРОБУШКИ Наталья Советная

Крошки-воробушки, малые птахи,
Жмутся от ветра к земле,
Снег нагоняет голодные страхи —
Вымерзли силы в крыле.

Им бы зерна или хлебную корку –
Выживут, если найдут,
И под стрехою до утренней зорьки
Скромный разделят приют…

Лишь холода подобреют, ослабнут,
Солнце чуть взглянет во двор, -
Милости радуясь, Вышнему – славу! –
Вновь зачирикает хор!

ГОРОБЧИКИ перевод Ольги С.

Бідних горобчиків, крихіток сірих
Тисне хуга до землі.
Сніг разом з голодом тіні жахливі
Наче малює в імлі.

Хлібну скоринку чи кілька зернинок
Знайдуть – то тим і живуть,
Стріха солом’яна - тихий спочинок
У вітряну каламуть.

Згодом послабшає холод зимовий,
Сонечко гляне у двір, -
Гімном життя цвірінчання бідове
Знову наповнить ефір!


*** Наталья Советная

На чёрном асфальте рисует узоры позёмка:
То плавные волны, то острые стрелы,
То хаоса пятна.
А серая туча - худая простая котомка –
В прореху на путника сыплется белым –
Колюче и хладно…

Вдруг ветер подует – на поле восстанут виденья:
Танцуют, как призраки, снежные смерчи –
Так жутко и страстно!
Иду по дороге сквозь дикое это круженье. –
Я к свету! Я к свету иду! Он – бессмертье.
А вьюги угаснут!

*** перевод Ольги С.

Поземка на чорнім асфальті плете павутиння:
Старанно малює то хвилі, то стріли,
То хаос білявий.
А хмара – як продрана сіра злиденна торбина, -
І сиплеться з неї колюче та біле,
Холодне та мляве.

Від вітру поривів – у полі видіння повстали:
Танцюють примарами діти завії -
Жахливо, невпинно!
Іду по дорозі крізь дике кружляння навали -
До світла! Бо там – і життя, і надія.
А заметіль - згине!

ЦВЕТОК НА МОРОЗЕ Наталья Советная

Безжалостно выброшен с корнем
Герани цветок на мороз…
Один на один с долей-горем
Смиренно он тяготы нёс:

То сохнуть оставит хозяйка,
То пОит водой ледяной, –
А он, будь хоть жарко, хоть зябко,
Сияет румяной звездой...

Не признан цветок и отвергнут,
Но, брошенный в снег умирать,
Алеет так жертвенно-верно:
Вдруг выйдет хозяйка забрать?!

КВІТКА НА МОРОЗІ перевод Ольги C.

Безжально хтось викинув квітку
Із коренем… просто у сніг.
Герань... Бідолаха, сирітка,
Хазяйчин покинутий гріх:

То тижнями не поливає,
То ллє - та вода льодяна, –
А квітці, хоч що – так і сяє
Рум’яна зоря-дивина...

Холоне в снігу... Не потрібна...
Покинута як сміття,
Востаннє жертовно та вірно
Квітує... Дарує життя…


*** Наталья Советная

Там, под Луганском, молится солдат,
А глотка пулемета глушит воем…
Не в кинофильме, нет!
На поле боя
Мольбы о жизни шепотом летят.

«Спаси, помилуй, сохрани, Господь!
Меня и тех, в кого стрелять прикажут.
И если не сберечь мне кровь и плоть,
Душе погибнуть не позволь однажды».

… В селе на грядки вышла мать – полоть,
От зелья охранить росточек каждый…
-- Сынка помилуй и прости, Господь!
Его и тех, в кого стрелять прикажут.

Когда вернется, наварю борща.
Он любит со сметанкой и укропом…
А за околицей «калашники» трещат...


*** переклад Ольги С.

Десь під Луганськом молиться солдат,
А кулемет наче вовчиця виє…
Не у кіно – свинцева дме завія!
Мольби до Бога пошепки летять.

«Помилуй, Отче, збережи життя
Мені... і тим, кого накажуть вбити.
І якщо вже піду у небуття,
Дозволь убивством душу не бруднити».

… А мати на городі, на межі
Із сапкою застигла сумовито…
-- Помилуй сина, Отче, вбережи
Його... і тих, кого накажуть вбити.

Ось, вернеться... То наварю борщу.
Він любить. Із сметанкою, з укропом…

А за селом «калашніки» лящать...



Евсевий Наталья Советная

Мой дед незнакомый – Евсевий… Евсевий,
По Божьим законам пахал ты и сеял.

Детишек ораву с женой народил
И сгинул…
Оставил семью без ветрил.

Вдова – не вдова. Но безмужняя баба.
Зовут «безотцовщиной» деток без папы.

Ни строчки, ни слова, ни весточки ввек –
Ушёл на войну – и пропал человек…

Ни пепла, ни холмика с крестиком нет…
Евсевий, Евсевий, мой родненький дед!
Февраль 2015



Євсевій переклад Ольги С.

Євсевій... Мій дідо, хто ж так заподіяв?
За Божим законом орав ти і сіяв.

З дружиною жив, діточок народив
Та й згинув…
Зоставив сім’ю без вітрил.

І не удовиця – та пусткою хата.
Безбатченки-діти зростають без тата.

Рядочок... хоч слово... Немає повік –
Пішов на війну – та й пропав чоловік…

Хоч попелу жменька, хоч хрестик який!..
Євсевій, дідусю ріднесенький мій!

Лютий 2015 р.



ПОДРАНДА Наталья Советная
Памяти сожжённой фашистами вместе
с людьми деревни Подранда. в ноябре 1942 года

Во широком поле ветер травы гладит –
Чудится: то ль плачет, то ли христорадит?

Тридцать пять подворий здесь земля кормила,
Сотни губ шептали: «Любая!» – «Мой милый!»

Сотни рук качали в избах колыбели –
Жили-были люди! – В небо улетели…

Жалостливый ветер гладит, гладит травы,
Догорают снеги на кострах отавы,

Сквозь огонь холодный рвётся зелень-сила,
Да забыло поле, как коса косила.

Помрачилось горем: в пламени качели! –
Порошили пепел чёрные метели.

Во широком поле ветер травы гладит.
То ли кто-то плачет, то ли христорадит…

20.02.2015г. – Городок Витебской обл., Беларусь


ПОДРАНДА переклад Ольги С.
Пам’яті спаленого фашистами разом
з людьми селища Подранда, у листопаді 1942 року

Вітер хилить трави у широкім полі –
Чи тихенько плаче, чи прохає долі?

Тридцять п’ять подвір’їв молодик голубив,
«Люба моя!» – «Любий!» - шепотіли губи.

Сотні рук колиски по хатах гойдали –
Жили-були люди! – Та біда приспала…

Жалісливий вітер пригортає трави,
Сніги догорають в полум’ї отави,

Крізь вогонь холодний дме зелена сила,
Та забуло поле, як коса косила.

Потьмяніло горем згарище зчорніле –
З попелу завія – чорна, а не біла.

Вітер хилить трави... Чи прохає долі?..
Хтось тихенько плаче у широкім полі...

20.02.2015г. – Городок Витебської обл., Білорусь


*** Наталья Советная

Зима в разгаре. На дворе февраль.
Дивятся хаты, глядя из сугробов,
Как щедро сыплет пламенный Грааль
На землю самоцветы высшей пробы,

Как оживает ниточка-ручей,
Как серебрится… Силы б не иссякли!
А непривычно-громкий воробей
Полощет горлышко прозрачной каплей.

Звенят синицы. В кронах птичий гам.
Вдруг всполошились старые вороны –
Сквозь голос вьюжных и морозных гамм
Капель звучит им маршем Мендельсона!



*** переклад Ольги C.

Надворі лютий. Ще зимова даль.
Та з кучугур вже поглядають хати,
Як щедро сипле сонячний Грааль
На землю променисті діаманти!

Ось вже побіг струмочок... Без кінця
Сріблиста нитка… Сили набирає!
- Цвірінь! – лунку горлянку горобця
Прозора крапля наче промиває.

Синиць дзвіночки. Відчайдушний гам
Раптово здійняли старі ворони –
Крізь голос снігових морозних гам
Їм грають краплі марша Мендельсона!



МАМЕ Наталья Советная

Играет нынче с нами лето в прятки:
В июне – май, а в мае был июнь,
Когда в жару без влаги сохли грядки.
Теперь же днем – седеющая лунь.

Осенний дождь сквозь грозовое сито,
Порывистая ветряная стынь
«Пятнают» ясно солнце – шито-крыто! –
Но без него тускнеет неба синь…


***
Играют годы в догонялки-прятки –
Неуловимые, они бегут, бегут
Без сна, без остановок, без оглядки,
Вращая стрелки, тикают: «Я тут!»

Рассыплются на малые минуты,
Мгновеньями промчатся-просвистят,
Вдруг обернутся в тяжесть-камень, путы
Или в игривых ласковых котят…

И хоть запуталось с погодой лето,
В часах небесных приключился сбой…
А мне – тепло! Я солнечно согрета –
Все потому, что мамочка со мной!

27 июня 2014 года


ДО МАМИ переклад Ольги С.

Ховаючись від нас, жартує літо:
У травні – червень, потім - навпаки,
Палила спека нам город сердито,
А нині - сивим затягло кутки.

Знов, наче восени – то дощ, то вітер,
І хмари, мов корови з череди,
«Плямують» ясне сонце – шито-вкрито! –
Тьмяніє небо, студять холоди!…

***
Ховаючись, роки наздоганяють,
Наче вночі відстукує трамвай...
Безсонна, безупинна, дика зграя -
Даремно їм кричати: «Постривай!»

Розсиплються хвилинами прудкими,
Миттєво промайнуть – промиготять,
Кайданами обернуться тяжкими,
Або на зграйку милих кошенят…

Хоч заблукало десь примхливе літо,
Тих негаразд не помічаю я...
Я наче ясним сонечком зігріта –
Зі мною поруч матінка моя!

27 червня 2014 року



*** Наталья Советная
Тополя, тополя, вдоль родимых дорожин
Вас, как буйных коней, у обочин стреножил
Век короткий и яркий – даль, простор, облака,
Вдоволь тёплого солнца и от звёзд молока.

Деревца во дворе из далёкого детства…
Я спешила расти (ах, безумное бегство!)
Вёсны, вёсны летели светоносным дождём,
А вы белой печалью затужили… О чём?

Летним снегом пушистым, этой праведной ложью,
Осыпали пути да бурьян бездорожья.
Разбежались тропинки, побратавшись с бедой.
И снежило, снежило над моей головой.

Заметелилась жизнь… Но куда же мне деться
От смолистого времени – памяти детства!
…И взъярилась, как в сказке, баба-ведьма – пила –
Мой табун тополиный прогнала... Прогнала?

26.10.2015г.


 *** переклад Ольги С.
Ой, тополі, тополі, вздовж шляху край поля
Наче коней стриножив, украв у вас волю
Вік яскраво короткий – десь під хмарами строк,
Там удосталь і сонця, й молока від зірок.

Деревця у дворі десь у нетрях дитинства…
Я рости поспішала, не маючи хисту!
Весни швидко летіли, наче пташки з вікна,
Та печаль ваша біла... І навіщо вона?

Літнім снігом пухким, цим несправжнім обманом,
Вкрили шлях... бездоріжжя, заросле бур’яном,
Манівці, що побралися з лихом-бідою...
І сніжило, сніжило понад головою.

Замітає життя… Але ж нікуди дітись -
Пам’ять знов прилипає смолою дитинства!
…Люта, наче у казці, баба-відьма – пила –
Мій табун тополиний прогнала... Прогнала?

26.10.2015г.



Бабье лето Наталья Советная

Я нынче укротить пыталась лето:
Траву полола, cкашивала межи,
Ровняя, коротила гущу веток…
И буйный август сонно очи смежил.

Дожди, почуяв волю, ошалели –
Вода на поле, как в полесских топях!
В саду примолкли мокрые качели.
И тянет дымом: в доме печку топят…

Уходит лето?
– Погоди! Не надо!
Бог с ней, с травою – пусть резвится вдоволь.
Теплом утешь, присядь со мною рядом,
Не торопи ноябрь слезливо-вдовый!

Мой бабий зов разлился птичьим эхом.
К ногам упали сладких яблок звоны…
Латает солнце в небесах прореху –
Вновь Лето правит требы у амвона!


Бабине літо переклад Ольги С.

А я приборкати хотіла літо:
Траву полола, та межу косила,
Густе гілля вкорочувала спритно…
Вже серпню опиратися несила.

Дощі, відчувши волю, шаленіють –
Не поле, а поліська трясовина!
В саду промокла гойдалка чорніє.
З труби вже тягне гіркуватим димом...

Бог із травою – хай живе нівроку.
Йде літо?
– Постривай! Іще хвилину!
Теплом розрадь, не випускай до строку
Той листопад сльозливо-удовиний!

Луна пташина оклик мій вертає.
До ніг упали стиглих яблук дзвони…
У небі сонце дірку зашиває –
Знов Літо править треби ля амвону!


*** Наталья Советная
Цветастой осенью синее неба синь.
Его таинственность прозрачнее и глубже.
Неуловимое дыханье близкой стужи:
Цветастой осенью синее неба синь.

Земные ангелы, хранители полей –
Святые аисты, – управившись с делами,
Уже вдали от гнезд родных – с печаль-ветрами
Земные ангелы, хранители полей.

В листве пылающей все звонче птичий гам,
Все громче, явственнее беспокойства звуки:
За вспышкой лета, что нас ждет, покой иль муки?
В листве пылающей все звонче птичий гам…

Повисла в сумерках созревшая луна,
Порозовела – сочно-яблоневым цветом…
И вдруг почудилось: беременна секретом,
Небесной тайною – созревшая луна!
08- 10-2014г.


*** переклад Ольги С.
У барвах осені густіша неба синь.
Його таємні зоряні глибини,
І подих холоднечі невловимий:
У барвах осені густіша неба синь.

Мов білі янголи, захисники полів –
Працівники земні, святі лелеки,
Від рідних гнізд полинули далеко –
Мов білі янголи, захисники полів.

Крізь лист палаючий дзвенить пташиний гам,
Все голосніші непокою гуки:
Був спалах літа, що тепер, покой чи муки? –
Крізь лист палаючий дзвенить пташиний гам...

У сутінки дозрілий місяць плив,
Та зашарівся – яблуневим цвітом…
Здалося: таємницею налитий
У сутінки дозрілий місяць плив!
08- 10-2014г.


Наталья Советная
Трутовик

Доживает пенёк на высоком пригорке.
Осень знобкая
серою болью прогоркла.
Поистлела давно
озорная листва,
Почернела,
морозом прибита трава…

Остановится вдруг торопливый прохожий:
Умирающий пень удивил-растревожил.
– Глянь-ка: гриб-трутовик словно праздничный рюш –
Вьётся змеем-удавкой, льстивой хваткою дюж!

С ним пенёк, словно франт, хоть одёжка тесна…

– Ах, красавец!
Так смерть показалась красна.
27.10.2015г.


*** переклад Ольги С.
Доживає пеньок на високому місці.
Отакий йому строк. Пам’ять болісно тисне…

Випадковий зупиниться тут перехожий –
Той вмираючий пень його погляд стривожив:

Трутовик, мов удавка зі звивистих рюшів,
з білим кантом по краю, і не мовиш: нездужав!

Наче франт той пеньок, хоча ледь уже дише…
- Ох і красень який!
Тільки смерть усе ближче.

27.10.2015г.



*** Наталья Советная
Памяти поэта Александра Гусева

Декабрь разнежен возвратным теплом,
Умыт и причёсан туманным дождём.
Растаяли снеги – их нет и следа!
Струится по травам живая вода…

Воскресшая зелень – не сказочный сон?
Вчера лишь звучал погребальный канон,
А ныне – живительной силы полна
Явилась на землю святая весна!

В былиночке каждой – и чудо, и весть,
И Бог, претерпевший распятие, – здесь!

…Так, тлена вкусив, возвратился Поэт
Из мира иного в декабрьский рассвет.

05.12.2015г.


*** переклад Ольги С.
Пам’яті поета Олександра Гусєва

Розніжився грудень зворотним теплом,
Умив сивину йому дощ за вікном,
Туман, наче губка, сніги підібрав -
Спливає водою по зелені трав...

Трави воскресіння – то казка, чи сон?
Ще вчора лунав поховальний канон,
А нині – свята, животворна весна
Цілющої сили дарує сповна!

І кожна билинка – віщує крізь час:
Відроджений Бог кожну мить серед нас!

…Отак і Поет повернувся з імли -
Грудневим світанком стає із трави...

05.12.2015г.


*** Наталья Советная
Приветствую тебя, декабрь седой,
Явившийся в обличье новом ныне:
Трясёшь не вьюжной – пыльной бородой,
Лишь брови выбелил иглистый иней!

Метелей жаждет изнуренный мир,
Алкают снега стылые берёзы,
Уже мороз, как роковой факир,
Оборотил цвет солнечный – в белёсый.

Обнажена, иссушена земля:
Так осень поскупилась на ненастье!
Лишь суховей гуляет меж голья,
Бренча небес ключами на запястье…

Склонилась ниц предвестница дождей,
Испугана багряная рябина:
Не утаить ей огненных гроздей,
Не доказать, что в засухе – невинна.

Боится строго-зимнего суда!
…Старик себе в усы смеётся тихо:
Как осудить виновницу, когда
Сам позабыл мешок со снежным лихом!

06.12.14г.


*** переклад Ольги С.
Вітаю тебе, грудень сивий мій!
Прийшов з курною бородою нині:
Не заметіль приніс, а суховій -
Лиш брова підбілив голчастий іній!

І світ закляк... Коли вже снігу вир
Берези огорне хутром білястим?
Уже мороз, мов роковий факір,
Міняє колір сонця на сріблястий.

Оголена, засушена земля:
Таку приготувала осінь пастку!
Вітрисько торохтить серед билля,
Бряжчать ключі від неба на зап’ястку…

Передчуває натиск дощовий
Налякана багряна горобина:
Вогненних китиць не втаїти їй,
Не довести: на посуху – невинна.

Додолу хилиться... Бо суд уже іде!
…Старий всміхається у вуса стиха:
Чи ж винна – хто те знав?.. І судді - де?
Сам позабув мішок із сніжним лихом!

06.12.14г.

• < Назад
• Вперёд >