Не забывайте свои вещи. (Украинский этюд)
- Подробности
- Категория: Константин Соловьенко
- Дата публикации
- Автор: Kefeli
- Просмотров: 2023
ДІЮЧІ ОСОБИ
С в і т л а н а – миловидна жінка років сорока
В а с и л ь – бувший однокласник Світлани; лисуватий з черевцем
П а с а ж и р и е л е к т р и ч к и, п р о д а в ц і
ДІЯ ПЕРША
2010 рік. Літня спека. Вагон електрички.
В т о м л е н и й г о л о с і з г у ч н о м о в ц я. Наступна зупинка кінцева.
Громадяни пасажири, не забувайте свої речі.
Продавці проходять по електричці у різних напрямках.
П е р ш и й п р о д а в е ц ь (безбарвно). Пиво, вода, квас, солоні горішки.
Поїзд огинає ставок. Майже всі пасажири дивляться на плесо. Одна дівчина – мало не підстрибуючи.
Д і д б і л я в і к н а (невдоволено дівчині поруч). Чого тобі?
Д і в ч и н а. На ставок подивлюся.
Д і д б і л я в і к н а. А то не бачила?
Світлана також дивиться на став з тим же інтересом, що й дівчина.
Д р у г и й п р о д а в е ц ь (скрипучим голосом). Газети «Сєводня», «Бульвар
Гордона», «Кримінал», «Бабушка».
Т р е т і й п р о д а в е ц ь (радісно і з виразом). …защіта от миш, крис,
тараканов, мєдвєдкі і другіх садово-огородних врєдітєлей.
ДІЯ ДРУГА
Люди виходять з електрички. Видно плакат: «Живи і слався рідне місто». Світлана, йдучи по платформі, жадібно вглядається в обличчя, шукаючи знайомих. Її обганяє Василь.
В а с и л ь (щасливо). Світланко? Привіт! Я тебе зі спини пізнав: така ж струнка,
як в юності.
С в і т л а н а (здивовано, однак без радості). Василю?
В а с и л ь. Ото зустріч! Де б я ще однокласницю побачив, як не на вокзалі.
Надовго додому?
С в і т л а н а. …Не дуже.
В а с и л ь. То давай до мене. Я ж тут поруч живу. Пам’ятаєш?
С в і т л а н а. Ходімо.
В а с и л ь. А я в Інтернеті прочитав, ніби ти псевдонаукою зайнялася. Ти справді
думаєш, що твоя синергетика-самоорганізація врятує Україну? Що якась паскуда її під себе не підгребе?
С в і т л а н а. Якщо підгребе, то буде клопіт паскуди. Самоорганізація людей
завжди протистоїть захопленню влади.
В а с и л ь. Ще пишуть, що ти скандали вчиняєш, цькуєш корифеїв.
С в і т л а н а. Ти б поменше вірив жовтій пресі та заздрощам старих пердунів,
що з глузду з’їхали.
В а с и л ь. Та я що? Я ж не тямлю в цьому. Твого Юрка зустрів, розповідаю. А він:
«Я за неї молитись буду». Він же богомольний став – страх!
С в і т л а н а. Мій Юрко? Богомольний?
В а с и л ь. І хто б подумав? В школі пам’ятаєш, як він бився за тебе? Вовкану
погрожував, що заріже.
С в і т л а н а. А ти втік тоді.
В а с и л ь. Що я – дурний? З босяками битись? ...От і прийшли. Я євроремонт
зробив – ахнеш!
Він відчиняє двері. Вони проходять до квартири.
В а с и л ь. Освоюйся тут, я гляну… щось перекусити.
С в і т л а н а. Я б тільки чаю попила. Липовий є?
В а с и л ь. Авжеж. Зараз заварю. Вишневе варення, тістечка…
Світлана, не слухаючи Василя пройшла в дальню кімнату. Широко відчинила вікно, вдихнула повітря і задивилась на парк… Підійшов Василь.
С в і т л а н а. Парк – такий самісінький. Отам тільки дерево спиляли.
В а с и л ь. Старе, трухляве. Бачиш, євровікна поставив: купа грошей. Зате
зручно і стильно. Пам’ятаєш, як ти з Юрком у цій кімнаті цілувалась в десятому класі?
С в і т л а н а. Дурень ти. Ми розмовляли.
В а с и л ь. А нащо тоді двері зачинили?
С в і т л а н а. Щоб ти не ліз зі своєю випивкою.
В а с и л ь. То ж було «Чінзано» – ексклюзивний варіант! У батька поцупив для
тебе. Ох і всипав він мені.
С в і т л а н а. Скажи, Юрко давно в бога вірить?
В а с и л ь. Кілька років… Ти ж як поїхала він такий никав – печаль одна. В
дев’яності бізнесом зайнявся. Його кинули. Бандюгани якісь. Він піднявся. А після другого кидка – зламався, зневірився… Тільки, що то за бог його? До церкви не ходить, не хреститься. Віриш, він навіть не хрещений? Каже: «Бог – в душі, а не у попів». Так інколи дивиться, аж моторошно стає… Та що я все про нього? У мене «Мерседес» шестисотий, дача, городина така дружна…
Він пробує обняти Світлану. Вона відштовхує його.
С в і т л а н а. Знову за старе? Відчепись.
Василь весь обм’як.
В а с и л ь. Ото май, хлопче, за свої турботи… Думаєш, Юрко пішов би на ніж?
Йому б тільки похизуватись.
С в і т л а н а. Я піду.
В а с и л ь. А чай? А варення?
С в і т л а н а. Іншим разом.
Світлана виходить з дому, Василь – за нею.
В а с и л ь. Думаєш, він кращий? (Зі зловтіхою). А я тебе відведу до цього
божевільного. Сама побачиш. Він тута недалечко мешкає.
С в і т л а н а. Облиш мене. Набрид.
В а с и л ь (дивиться в далину). О! Глянь! На ловця і звір біжить. Осьдечки і він
іде. Юрко! Кого я тобі привів! Зачекай, Юрко!...
Він вибігає за куліси – до Юрка. А Світлана як укопана стоїть зі здивованим обличчям. По щоках у неї течуть сльози.
З а в і с а