Народилася в м. Бекабад Ташкентської Області, Узбекистан. Закінчила Донецький Державний Національний Університет, отримала диплом за спеціальністю «Англійська і французька мови та література».Працювала викладачем ділової та економічної англійської мови, перекладачем, менеджером з продажу. В 1998 р. отримала пропозицію від керівництва відомої торгівельної мережі «Биттехніка» про створення спеціалізованої структури для ексклюзивного представництва компанії Clatronic (Німеччина) на ринку України, менеджером якої я успішно працювала до 2001 р. 
В 2001 р. після раптової та дуже трагічної для смерті близької людини, моєї матері, в мене стрімко погіршився зір, що в результаті призвело до встановлення інвалідності по зору. В моєму житті змінилося все – стиль та якість життя, фінансові та фізичні можливості. На щастя, в ций тяжкий час мене підтримувала моя родина: мій чоловік Сергій та моя донька Марія. Пізніше я вступила до Донецької територіальної первинної організації українського товариства сліпих, де мені допомогли зрозуміти особливі потребі та можливості інвалідів по зору та адаптуватися до життя в нових умовах. Все це допомогло мені почати життя з початку. Мені вдалося перебороти свою біду та перетворити її в діло свого життя.
З 2009 р. я стала членом виконавчого комітету обласної федерації Інваспорту. Таким чином, маючи 2 групу інвалідності по зору та залишковий зір менше 5% я продовжую бути активним членом суспільства, подовжувати світом, та займатися улюбленими видами спорту – плаванням і шахами.
Завжди захоплюючись літературою, поезією, та маючи філологічну освіту, я вміла писати статті та, іноді, вірші. Але, в моєму інтенсивному житті в минулому для цього залишалося мало часу. Всерйоз писати вірші я почала не дуже давно, а саме після тяжкої дорожньо-транспортної пригоди коли мене на пешохідному переході збила машина в серпні 2007 р. Я чудом залишилася в живих оскільки два з трьох ударів автомобілю могли бути смертельними. Я стала по іншому дивитися на життя і в мене відбулася серйозна переоцінка цінностей. Через травми знаходячись прикованою до ліжка протягом кількох місяців я почала писати вірші, що допомогло мені пережити цей важкий період та повернутися до життя.
Після того, як мої вірші почули та оцінили люди, я зрозуміла, що знайшла свій поклик та реалізацію в творчості. Наприклад, один з моїх віршів, а саме «Бачити Серцем» став неофіційним гімном донецької організації УТОС. А деякі з моїх віршів виконуються в всеукраїнській програмі толерантності, що проводиться східноукраїнським ресурсним центром «Соціальне Партнерство» і т.д.
За реакцією аудиторії знаю, що мої вірші потрібні людям, що вони допомагають їм жити та боротися з недугою, вірити в себе і бути оптимістами.